Рибачка Соня підняла дуже цікаве питання самореалізації в столиці та ностальгії за малою батьківщиною.

У зв`язку з цим хочу висловити свою думку. Самореалізацію в столиці більшість з нас сприймає, як панацею від усіх, принамні, матеріальних проблем. В той же час, ціна проживання у столиці зростає. Зусилля для отримання активного прибутку також. Пасивний прибуток є лише у меньшості населення. Постійна втома переростає у депресняк, бажання бути модним та сучасним напружує нервову систему, відчуття, що хтось там, попереду, починає переростати у манію та комплекси. З рештою, толпа невротиків бігає по брудній столиці у пошуках КАР`ЄРИ, зминаючи один одного на своєму шляху.

Пробачте, де в цьому ланцюгу САМОРЕАЛІЗАЦІЯ? Де душевний комфорт, що є невід`ємною частиною самореалізації? Де повільні дружні філософські теревені з колегами-професіоналами? Де наші діти? Де дуркування зі старими друзями? Де розмови з батьками а ля "А пам`ятаєш ...??!!" Де це все, я питаю?

На якого дідька самореалізація, якщо в житті немає друзів, довіри, кохання, ніжності та затишку? І шо воно таке самореалізація? В мене тачка крутіша, ніж у Васі? Це? Чи, може, Ось, нарешті купив голинника, як у Колі!???... Чи, Був учора в кабаку крутому!... (то фігня, шо тепер пів-місяця на хавчик грошей нема).

Що таке самореалізація? Кому вона потрібна?